15 серпня в Офісі Президента України оголосили, що розпочинають обговорення нового плану реінтеграції тимчасово підконтрольних сепаратистам територій Донецького та Луганського регіонів після завершення конфлікту, залучаючи концепт перехідного правосуддя, а також норм та принципів міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права.
Заступник керівника Офісу Президента Руслан Рябошапка пояснив, що рішення прийняте «з метою відновлення миру та нормального життя на окупованих територіях [Донецька та Луганська], усунення порушень прав наших громадян, притягнення до відповідальності за вчинені злочини, відшкодування збитків». Крім того, Рябошапка зазначив, що одним з пріоритетів для України є ратифікація статуту Міжнародного кримінального суду, підписаного майже 20 років тому.
Перехідне правосуддя – відносно новий для України концепт – є набором судових та позасудових механізмів для відшкодування збитків при порушенні прав людини у постконфліктному суспільстві.
Воно включає притягнення до відповідальності підозрюваних, з’ясування істини, виплату репарацій постраждалим та інституційні реформи.
Незважаючи на те, що війна державних збройних сил і підтримуваних Росією сепаратистів у Донецькому та Луганському регіонах східного Донбасу досі триває, експерти з прав людини переконані, що саме зараз час вирішувати пов’язані з конфліктом проблеми, які вже постали в Україні, та виробляти механізми, що стануть у нагоді по його завершенні.
Олег Мартиненко, голова аналітичного департаменту Української Гельсінської спілки з прав людини, разом з іншими експертами-правозахисниками розпочав цей процес кілька років тому. В січні 2018 р. вони презентували депутатам та правозахисникам законопроект під назвою «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту».
Проект закону, який підготували Українська Гельсінська спілка з прав людини, українські чиновники та партнерські НГО з ініціативи тодішньої Уповноваженої ВРУ з прав людини Валерії Лутковської, був розглянутий та схвалений відомством останньої в грудні 2018.
За чинної Уповноваженої з прав людини Людмили Денисової, яка прийшла на зміну Лутковській, запропонований законопроект наразі не просунувся далі, оскільки не було часу для його розгляду в парламенті перед липневими виборами. Однак Мартиненко вірить, що тепер законопроект «має більше шансів пройти» у новому парламенті.
Як тільки законодавча влада запрацює, проект закону готовий до реєстрації – першого кроку на шляху до його схвалення народними депутатами. Однак, конкретні кроки в бік імплементації стратегій перехідного правосуддя в Україні досі є предметом для дискусій. Для України демілітаризація Донецького та Луганського регіонів є ключовим питанням. Юлія Тищенко, експерт Національного інституту стратегічних досліджень зазначила, що на даний момент відбувається один з етапів цього процесу – добровільна здача зброї окремими бійцями та ветеранами.
Проте порівнюючи Україну з конфліктами в Колумбії, Північній Ірландії чи Індонезії, Тищенко зауважила, що її країна перебуває «в складнішій ситуації, кажучи про кількість зброї». «Відвід важких озброєнь в окупованих [підконтрольних сепаратистам] зонах Донецької та Луганської областей скоріше буде частиною дипломатичних домовленостей», каже Тищенко.
У зв’язку з тим, що демілітаризація Донбасу й анексованого Росією Криму залежала б від схвалення Москви, вона може відбутися лише під тиском міжнародної спільноти.
Втім, якщо підконтрольні сепаратистам території Донбасу будуть демілітаризовані, Україна потребуватиме правової стратегії визначення того, що робити з членами адміністрацій та військових формувань самопроголошених і підтримуваних Росією Донецької та Луганської народних республік. На даний момент Україна не має механізмів притягнення їх до відповідальності. Тим часом в липні було зроблено вирішальний крок у розвитку правового захисту жертв: український парламент прийняв довгоочікуваний законопроект №9438. Цей так званий «закон про воєнних злочинців» гармонізує кримінальний кодекс з міжнародними правовими нормами.
Через те, що не було положень про воєнні злочини в українському законодавстві, важкі злочини проти прав людини попередньо кваліфікувалися як загальні кримінальні правопорушення. Однак, як розповіла UkraineWorld голова правління Центру Громадянських Свобод Олександра Матвійчук, «Така [правова класифікація] злочинів не відображає справжню суть того, що [злочинцями] було скоєно». Нове законодавство дозволяє обвинувачувати осіб, які вчинили воєнні злочини або злочини проти людяності, згідно з міжнародним правом, і Матвійчук висловила надію, що це покладе край безкарності.
Окрім кримінальної відповідальності за тортури, зникнення та злочини на підконтрольних сепаратистам територіях України, закон включає параграф про зґвалтування та інші сексуальні злочини, що в майбутньому повинно допомогти врахувати гендерний аспект перехідного правосуддя.
Амністія є іншим важливим питанням та вкрай складним завданням для майбутніх судових процесів у країні з сильними патріотичними настроями.
Експерти шукали ідеї, які спрацювали найкраще, за кордоном і дійшли висновку, що досвід Колумбії міг би бути корисним для України.
Громадянська війна, яка 52 роки точилась між повстанцями «ФАРКу» (Революційних збройних сил Колумбії), партизанським рухом та колумбійською владою, стала одним з найбільших конфліктів, що були розв’язані останнім часом. В липні 2018 р. колишній міністр внутрішніх справ Колумбії Хуан Фернандо Крісто поділився своїм досвідом з питань перехідного правосуддя з українськими правозахисниками та парламентаріями. Крісто пояснив, що в Колумбії ті, хто вчинили важкі злочини (з обох боків конфлікту) були притягнуті до відповідальності. Проте тим членам партизанського угрупування, хто не вчинив воєнних злочинів, або злочинів проти людяності, була гарантована амністія.
Таке рішення може виглядати суперечливим в сучасному українському контексті, однак приклад Колумбії важливий для майбутнього процесу реінтеграції в Україні, зазначила після зустрічі з Крісто Ірина Геращенко, перший заступник Голови Верховної Ради. Виступаючи в парламенті, Геращенко наголосила на важливості визнання провини тими, кому надається амністія: «Люди, які підпадають під амністію, мають не просто скласти зброю, а дати гарантії, що ніколи в житті більше не візьмуться за зброю».
В Колумбії ті, хто визнав свою провину, отримували обмеження свободи пересування терміном від 4 до 8 років у спеціально відведених місцях, де вони виконували суспільно корисну або соціальну роботу – замість від 20 до 30 років у в’язниці. Крім того, вони зобов’язувались виплачувати репарації постраждалим. В українському контексті, погоджується Мартиненко, повинні мати місце альтернативні види покарань для бійців, якщо вони не порушували Женевських конвенцій. Він зазначає, що якщо Україна вирішить ув’язнити всю владу з самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, виконати вирок буде неможливо просто тому, що немає достатньої кількості в’язниць, аби їх всіх утримувати.
За його словами, він надає перевагу прикладам Хорватії та Боснії і Герцеговини, де міжнародна спільнота зіграла вирішальну роль в тому, аби примусити владу до змін. Як колишній миротворець ООН у Боснії і Герцеговині, він бачив ситуацію на власні очі. «Миротворчі місії ООН заморожували конфлікт, стабілізували безпеку для мирного населення, та ініціювали позитивні зміни в органах влади», підкреслив Мартиненко. Внаслідок цього, в Боснії і Герцеговині покроково були імплементовані різні аспекти перехідного правосуддя.
Попри те, що для України Росія - винуватиця конфлікту, Москва не визнає своєї відповідальності. Відтак дуже сумнівно, що вона погодиться виплачувати постраждалим будь-яку компенсацію.
Як зазначає Тищенко, «варто розглянути більш реалістичні механізми виплат [компенсації] на цьому етапі». 10 липня український уряд нарешті встановив механізм фінансової компенсації «для власників житлових будинків (квартир), які були зруйновані внаслідок збройної агресії Російської Федерації на сході України», повідомили у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Однак, як недавно це прокоментувала координаторка проєкту «Громадська взаємодія» Катерина Коба, незрозуміло, хто і на яких умовах отримуватиме цю компенсацію. Вона звернула увагу на те, що непрозорість може відкрити потенційну загрозу корупції. Оскільки досі немає чітких визначень, хто ж є жертвами війни в Україні, і Тищенко, і Мартиненко погоджуються, що наразі незрозуміло, як саме буде працювати система репарацій.
Згідно з недавнім звітом CivilM+ (громадсько-суспільне об’єднання) станом на початок 2019 р. по обидва боки лінії розмежування між урядовими силами та повстанцями на Донбасі негайного ремонту потребують близько 40 тис. будинків, пошкоджених внаслідок бойових дій. Близько 9 тис. із них розташовані на підконтрольних українській владі територіях.
Пропаганда і дезінформація зіграли вагому роль у конфлікті по обидва боки барикад, тож процес з’ясування істини повинен бути максимально нейтральним.Саме тому з’являються пропозиції делегувати його правозахисній організації, аби уникнути політичних чи ідеологічних впливів.
Мартиненко виступає за відкриття державних архівів, щоб дозволити оцінити «максимум можливої інформації про бойові дії на Донбасі та в Криму». Він додає, що після цього експерти повинні вирішити: створювати місцеві комісії зі з’ясування істини чи міжнародні – з незалежними експертами.Тищенко погоджується, що це може сприяти з’ясуванню істини «як про конфлікт, про війну в глобальному сенсі, так і на персональному рівні».
Просування можливості примирення є однією з цілей перехідного правосуддя, проте для України, де досі тривають бойові дії, це «дуже віддалена стратегічна мета», зазначає Мартиненко. Примирення – всеосяжний процес, однак зараз «мінімум, щодо якого ми всі можемо дійти згоди – це існування без війни», додає він.
Разом із тим, експерти погоджуються, що акцент має бути на інституційних реформах. Мартиненко переконаний, що, зважаючи на війну, як триває, реформа оборонного сектору є необхідною, проте «ніщо не рухатиметься вперед без реформи судової системи». Тищенко вважає, що варто замислитись про спеціалізовані суди та міжнародні перехідні адміністрації, для яких постконфліктні регіони будуть тимчасово в управлінні міжнародних організацій.
Тим часом Надія Волкова, директорка Української правової консультативної групи, відстоює позицію, що «вкрай необхідним є запровадження спеціалізованих слідчих органів та судів як частини заходів перехідного правосуддя» – з метою розв’язання питань щодо найсерйозніших порушень прав людини.
Недавній указ Президента України Володимира Зеленського про створення Комісії з питань правової реформи є проблиском надії та те, що довгоочікувані кроки в напрямку реорганізації судової системи можуть бути зроблені.Втім, малоймовірно, що всі необхідні завдання, поставлені в рамках повної реалізації процесу перехідного правосуддя, будуть виконані без зовнішньої підтримки України. Так, процес вимагає людських ресурсів – тих же слідчих, яких Україні гостро бракує.
Перехідне правосуддя є досить дорогим, попереджає Мартиненко, і наразі міжнародні урядові органи та організації підтримали окремі ініціативи та допомогли Україні дати раду з такими прагматичними завданнями, як забезпечення допомогою внутрішньо переміщених осіб. Це важливо, однак, в довгостроковій перспективі цього недостатньо, переконаний експерт.
Навіть допоки триває війна, додає він, «необхідно провести дуже багато підготовчої роботи».
Численні питання залишаються відкритими – такі як потенційна люстрація чиновників з самопроголошених Донецької та Луганської республік.
«Якщо ми повернемо окуповані території та звільнимо сепаратистів з їхніх посад, то слід уже зараз задуматись, хто зможе замінити цих 30 тис. людей у звільнених містах та містечках», доводить Мартиненко.
Поки запропонований законопроект про права людини очікує голосування в парламенті, Україні слід продумати практичні кроки, які полегшили би та наблизили б її перехід до постконфліктного суспільства. Всупереч серйозним обмеженням та «бракові доступу до територій, де були скоєні більшість правопорушень», каже Волкова, «зараз не рано» встановлювати рамки для перехідного правосуддя.Вона переконана, що це «забезпечить належне розслідування всіх заявлених правопорушень і притягнення порушників до відповідальності».
Мартиненко погоджується: «Зважаючи на гіркий досвід інших країн, якщо ми можемо щось зробити під час конфлікту, краще зробити це зараз».
Ця стаття підготована за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та вперше опублікована на Balkan Insight
